18 травня — День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. 80 роковини депортації
18 травня — День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Рівно 80 років тому, на світанку, в будинки кримських татар увірвалися солдати та оперативники НКВС. У той час як чоловіки були на фронті, переважно жінок, дітей та літніх людей насильно змусили покинути власні домівки, лишивши на збори лічені хвилини. Жорстоко, без жодних пояснень кримських татар загнали у товарні вагони, щоб відвезти їх за тисячі кілометрів від Батьківщини. Цей жах 80 років тому перетворився на реальність для представників корінного народу України. Ці події стали історією, яку ми не маємо права забути.
Ярмо «спецпереселенців», надане кримським татарам на території тогочасної Узбецької РСР та на Уралі, куди й була здійснена депортація, передбачало постійний нагляд репресивних радянських структур і примусову фізичну працю. Це супроводжувалося голодом і численними хворобами, спричиненими нелюдськими умовами перебування і відсутністю одягу та взуття. За офіційними даними НКВС лише за перші півтора року депортації загинуло майже 30 000 кримських татар, проте, число, підраховане Національним рухом кримськотатарського народу, є значно більшим.
Ешелонам російського імперіалізму було замало вивезти людей. Радянська система була спрагла до розкрадання, руйнування і тотального викорчовування культурного коду, сплетеного корінним етносом. 237 колективів художньої самодіяльності, 24 музеї, 861 школа, 1063 бібліотеки, увесь книжковий фонд кримськотатарською мовою та сотні унікальних рукописів були ліквідовані радянською владою одразу після примусового виселення. Окупанти змінювали назви вулиць, селищ, міст і річок, штучно позбавляючи простір згадок про правдиву історію регіону. Повністю стираючи будь-які сліди кримських татар в Криму.
Час минав, а знущання погіршувалися, ба більше — замовчувалися. Тільки на початку 90-х років почалося масове повернення кримських татар на рідні землі. Сьогодні ж РФ заперечує геноцид і не бере відповідальності за сталінські репресії та депортацію.
Майоріння блакитного прапора з тамгою 25 років допікало російській владі, а вже 2014 рік показав справжнє обличчя країни-окупантки, для якої визнання провини виявилося лише відтягуванням часу для розроблення нового плану асиміляції народу. Традиція репресій, запроваджена НКВС, бережно успадкована російськими силовими структурами та нещадно втілюється у порушеннях прав людини й нині. Руйнування культурних пам’яток корінного народу України, політичні переслідування, арешти кримських татар, незгодних з окупацією Кримського півострова, обшуки їхніх будинків у пошуках «націоналізму», незаконна мобілізація до лав російської армії є складовими злочину проти людяності, скоєному Росією.
Українська держава висловлює співчуття та надає незмінну підтримку, закликаючи світ доєднатися до визнання злочину депортації геноцидом кримськотатарського народу, що вже засвідчили на офіційному рівні Латвія, Литва, Естонія і Канада.
Зробити усе необхідне для кримських татар, аби їхні права, мова, культура і традиції були збережені є обов’язком України. Наша небайдужість, єдність і незламність, наша історична пам’ять є міцною основою для якнайшвидшого звільнення Криму від агресора.
Світла пам’ять десяткам тисяч невинним жертвам кримськотатарського народу, які загинули унаслідок депортації 1944 року!
Seninleyiz! Biz kazanacağız!
